ПРОИЗНОСИТЬ
произнести и произнесть
1) (говорить) промовляти, промовляти, вимовляти, вимовити, проказувати, проказати, виголошувати, виголосити, вирікати, виректи, прорікати, проректи, виповісти, вигомоніти що; [Здається, наче-б то одні слова вони промовляють (Єфр.). Напівмертві уста вимовляють її ім'я (Коцюб.). Часом він проказував цілі довгі фрази якоюсь незрозумілою мовою (Корол.). Ці чудові слова, найбільшого письменника з чистою совістю може проказати все українське письменство (Єфр.). Виголосив діялог двома неоднаковими голосами (Крим.). Хто вирік оттаке? - питалися лякливо богомольці (Дн. Чайка). У всьому тому не провинив Йов і не виповів нічого безумного проти Бога (Кн. Йова). Усе це з плачем вигомоніла Маланка Андрієві в спину (Коцюб.)]. -сить, -сти речь - промовляти, промовити, виголошувати, виголосити, казати, сказати промову. -сить стихи, молитвы - проказувати вірші, молитви. -сить, -сти приговор - вирікати, виректи присуд. -сти вслед за кем - проказати за ким. -сить о чём свое суждение - вирікати с
2) (выговаривать) вимовляти, вимовити, виказувати, виказати; (при чтении) вичитувати, вичитати. [Він уже знав їх імена, тільки вимовляв їх якось чудно (М. Лев.). Як ото вони кажуть, до я так не викажу (Переясл.). Як його вичитувать треба? (О. 1862)]. -сить растягивая - з протягом вимовляти. Произносимый - промовлюваний, вимовлюваний, проказуваний, виголошуваний; вимовлюваний, виказуваний. Произнесённый - промовлений, вимовлений, проказаний, виголошений, виречений, проречений, виповіджений; вимовлений, виказаний. -ться -
1) промовлятися, бути промовленим, вимовлятися, бути вимовленим, проказуватися, бути проказаним, виголошуватися, бути виголошеним, вирікатися, бути виреченим, прорікатися, бути прореченим;
2) (выговариваться) вимовлятися, бути вимовленим, виказуватися, бути виказаним. [Як вимовляється слово «життя» в Галичині?].