ПОЛНОТА
1) повність (-ости), повня, повнява, повнота, щерть (-ти). [Виявляла всю повню своїх власних індивідуальних сил (Грінч.). У повняві дознає недостатку, всі злигодні підіймуться на його (Куліш). Повнява та цілість почуваннів. У засіках така повнява, що аж трищать. Місячник цей з найбільшою повністю обороняв Шевченкові ідеали (Грінч.). Все те багатство почало в неї меншати, та й ніколи вже не пішло вгору до такої щерти (Куліш). Жадає, щоб швидче явилась у повноті краса миру (Квітка)]. От -ты сердца говорят уста - з повні (повняви) серця уста промовляють. -та звука - повність звуку;
2) огрядність, повність, дебелість, ситість (-ости). [Рада була-б збутися хоч з-половини своєї огрядности].