ОТЧАЯНИЕ
розпач (-чу) (м. р.) и (-чи) (ж. р.), розпука, від[од]чай, безнадія. [Гляну на дівчину - бліда, грізна, сама розпач гіркая (М. Вовч.). Страшна безнадія німа стиснула їй душу (Грінч.). Крик, повний одчаю (Крим.). Ударила з розпуки об поли руками (Г. Барв.)]. Предаваться -нию - см. Отчаиваться. Приходить, прийти в -ние - впадати, впасти в розпач, в розпуку, в безнадію, збезнадіїтися. Приводить в -ние - доводити (призводити) до розпачу кого. Я в -нии, что не могу этого для вас сделать - мене аж розпач бере, що не можу вам цього зробити. Под влиянием -ния, с -ния - з розпачу, з одчаю. С -нием - розпачливо. Полный -ния - розпачливий, розпучливий. [Глянула на його розпачливим поглядом].