НЕХОТЯ
нрч.
1) (против воли) не хотячи, нехотячи, (реже) нехотя, мимоволі, мимохіть, несамохіть, (ненарочно) ненавмисне[о], невмисне[о]. [Хіба я зумисне його бив у ніс? - нехотячи (Канівщ.). Щоб нехотя на ввесь світ почули, що діялось в Україні (Шевч.). П'яні і діти і нехотя правду скажуть (Номис)];
2) (с неохотой) знехочу, знехотя, нехотя; (лениво) ліниво. [Антосьо усміхнувся якось наче знехочу (Свидн.). Дід трохи згодом одповів якось знехочу (Корол.). Знехотя кидав йому по кільки слів (Н.-Лев.). Береться за роботу знехотя (Липовеч.). Трохи нехотя відірвався Панько від своїх мрій (Грінч.)].