НЕМОЧЬ
I. сщ. неміч (-мочи), немощі (-щів), слабосилля, безсилля (-лля), х(в)ороба, недуга; срв. Болезнь, Немощность. [Я-б і робила, та лихо тяжке - неміч моя (Кобел.). Ну, а потім, як старість та неміч візьмуть своє? (Мирний). Ви, любощі, ви, немощі, хуже тої ви болещи (Чуб. V). У його жінка в недузі лежала (М. Вовч.)]. -чи одолевают, одолели - немоч[щ]і (х(в)ороби) змагають (посідають), змогли (посіли). Бледная (девичья) -мочь, мед. chlorosis - хлороза, блідниця, біла неміч. Дурная -мочь - погана х(в)ороба, пранці (-ців); см. Сифилис. Злая -мочь бьёт его - чорна неміч (падуча) б'є його.
II. глаг. нездужати, кволіти, хворіти, слабувати, недужати; срв. Болеть 1. [Нездужає Катерина, ледве-ледве дише (Шевч.). Я не нездужаю, - нівроку (Шевч.)]. -жет, а косточку гложет - на вмируще лежить, а без пам'яти хліб їсть (Приказка).