НЕМЕТЬ
1) німіти, ставати німим. [Уста не вміють розімкнути, німіють (М. Вовч.)];
2) (терпнуть) терпнути, потерпати, мліти, (цепенеть) коліти, дубіти, дерев'яніти, (от холода) клякнути. [Холодним потом обливалась Маланка, вся терпла (Коцюб.). Потерпає шкура, як подумаєш собі, до чого воно йдеться (Коцюб.)];
3) (замирать, утихать) німіти. [Довго, довго, тільки - «серце!» та й знову німіли (Шевч.). Гай похилився, німіє (Грінч.). Поле німіє (Шевч.). Біль німіє трохи (Сл. Гр.)]. -меть от ужаса, от злости, от испуга - німіти з жаху, із (від) злости, з переляку. [Мати дивиться на неї, од злости німіє (Шевч.)];
4) (заглушаться) німіти, бути заглушуваним. При этой буре живой голос -меет - під цю бурю живий голос німіє (живого голосу не чути).