МИЛО
нрч. любо, мило, (не только ум.) любенько, миленько; (приятно) утішно; (любезно) люб'язно, ґречно; (благосклонно) ласкаво; (красиво, хорошо) гарно. [Соловейко на калині так лящить, аж серцю любо (Франко). Осміхнулася любенько (Самійл.). На тебе дивитися мило (Метл.). Миленько Ганна подивлялася на панянку (Свидниц.)]. Он принял нас очень -ло - він прийняв (привітав) нас дуже люб'язно (дуже ґречно, дуже ласкаво). Она одевается очень -ло - вона вбирається гарно-мило (дуже чепурно, гоже, дуже зграбно). Она держала себя очень -ло - вона поводилася дуже любо (мило). -ло, нечего сказать! - гарно, нема чого казати! гарно, нівроку! Дорого да -ло, дёшево да гнило - за добрі гроші - то й хороше, а дешевеньке - то й поганеньке.