ЛЕПЕТАТЬ
лепётывать, лепетнуть
1) (о ребёнке) лепетати, (реже лепотати), лепетнути, белькотати (-кочу, -чеш), белькотнути, жебоніти; (о листьях) лопотати (-почу, -чеш) и лопотіти (-почу, -потиш), лопотнути. [Дитинка в колисці лепече (Харківщ.). Дитина белькоче: «мамо»! (Квітка). Будемо жебоніти, як маленькі діти (Чуб. V). Листя на осиці завше лопоче (Брацлавщ.)];
2) (говорить непонятно, болтать вздор, лопотать) лепетати (- печу, -чеш) и лепетіти (-печу, -петиш) лепетнути, лопота[і]ти, лопотнути лепота[і]ти, белькотати и белькотіти (-кочу, -котиш), белькотнути. [Не тямить голова, що язик лепече (Номис). Ти чого лепетиш, як дзвоник? (Черкащ.). Гожа двохлітня дівчинка вже добре лопотіла по-німецькому (М. Лев.). Пейсах белькотав щось невиразне (М. Левиц.). Іволги з лип щось белькотали на весь садок (Мирний). «Його голос!» - белькотіла Зінька (Стор.)]. -ться - лепетатися, лопотатися, белькотатися.