КОВАТЬ
1) кувати и (реже) кути (кую, куєш), (преимущ. о холодной ковке) клепати (-паю, -паєш и клеплю, -плеш), (выковывать) виковувати що. [Ой, ковалю, ще й ти, коваленьку, чом не куєш заліза тоненько? (Гнід.). Князь Борис усе плуги кував та людям давав (Номис). Важкі його удари нас кують мов те залізо (Франко). У тій кузні коваль клепле (Франко)]. -вать гвозди, подковы - кувати (виковувати, виробляти) цвяхи (цвяшки, гвіздки), підкови. -вать жорнов - насікати млиновий камінь (и жорно). -вать в два, в три молота - кувати в два, в три молоти. Куй железо, пока горячо - коваль клепле, поки тепле; куй залізо, коли гаряче (Приказки);
2) (подковывать) кувати (кути), підковувати кого. [Я бачила, хтось до вас строкатого коника приводив кути (М. Вовч.)];
3) (о мерных ударах, голосе) кувати (кути), (о мерном трещанье шашня, сверчка, кузнечика и т. п.) с[ц]вірчати, співати, тріщати. [З грубих голосів виривається й кує, як у дзвоник, молодий, приємний контральто (Васильч.). Цілу ніч співа цвіркун, і спать не дає (Звин.)]. Кованный, прич. - кований, кутий, клепаний; підкований.