ЗАТИХАТЬ
затихнуть затихати и тихнути, затихнути, стихати, стихнути, затишуватися, затишитися, стишуватися, стишитися, (о мног.) позатихати, постихати, поза[пос]тишуватися; (униматься) угавати (только с отриц. не), (диал.) убавлятися, убавитися; (прекращаться, переставать) ущухати, ущухнути, занишкнути, (притаиться) (образно) мовчати та дихати, (замолкнуть) замовкати, замовкнути. [Затихло все, тілько дівчата та соловейко не затих (Шевч.). І тихнуть Божії слова (Шевч.). В людських хатах все було позатихає, все посне (Н.-Лев.). То стала злая хуртовина (буря) по Чорному морю стихати (Макс.). Постихали співи й жарти (Гліб.). Затишивсь уже грім, не гримить (Конгр. п.). В горницях стишилось, як надворі після заверюхи (Н.-Лев.). Там внизу музика дика не вгаває на хвилину (Франко). Помалу занишкло шепотіння (Грінч.). Сполохались пташки і в одну мить ущухли (Коцюб.). Вийшов Хмельницький до чорного війська, почав мирову читати; ущухла чернь прислухаючись (Куліш)]. Буря не