Російсько-український словник (Українська академія наук)
ГУБА
I. 1) губа (мн. губи, р. губів), уста (р. уст) (ум. губка, губонька, мн. губки, губоньки, губенята, устоньки; ув. губище). Отвислые губы (насмешл.) - капиці, варги. С отвислой губой - вислогубий, варгатий. Губа венчика (бот.) - губа віночка. Развесить, распустить губы - розпустити губи, капиці. С заячьей губой - тригубий. Губа не дура - губа не з лопуцька, знає де смак. Губы дуть - губи надимати, г. закопилювати. Губы сжать - стиснути г., зашити г., зшилити губи. Закусить, прикусить губу - укуситися за язик. Молчит и губами не шевельнёт - мовчить - ні пари з уст; ротом не поведе;
2) (виды грибов): а) (съедобные) - губи, б) (грибы наросшие на деревьях) - соб. трут (ед. трутник), губка.
II. (залив со впадающей рекою) сага, затока, (на Белом море) губа.
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: ГУБА


матиме такий вигляд: Що таке ГУБА